Проаналізовано ускладнення [альфа][Омега]-динамо-моделі глобального геліомагнітного поля при поясненні тривалості сонячного циклу Т[нижній індекс с]. Модельні розрахунки в кінематичному наближенні з традиційними крайовими умовами зазвичай призводять до значно коротших періодів динамо-хвиль (близько одного року), ніж спостережена тривалість циклу. Зазначено, що при врахуванні нелінійності (альфа-квенчінга) і залученні до розгляду останніх результатів геліосейсмічних вимірювань внутрішнього обертання Сонця розрахований період меридіальної динамо-хвилі Т[нижній індекс m], збуджуваної широтним градієнтом кутової швидкості [подано формулу], становить близько семи років, що за порядком величини задовільно узгоджується зі спостереженою тривалістю циклу Т[нижній індекс с]. Показано, що період радіальної динамо-хвилі Т[нижній індекс r], збуджуваної широтним градієнтом кутової швидкості [подано формулу], можна узгодити зі спостереженнями, якщо врахувати еволюцію магнітних структур за умов їх вмороженості в плазму поблизу сонячної поверхні.
