В статті йдеться про проблему художніх достоїнств та жанрову своєрідність історіографічних творів ХІХ століття. Автор розглядає життєпис, історичний нарис, історичний портрет, історичну біографію як маргінальні та неканонічні жанри, але доводить, що вони посіли своє особливе місце в літературному процесі епохи і не повинні сприйматись як другорядні.