Час від часу з"являються публікації із закликом - не без підстав - очищати українську літературу від одіозної спадщини соцреалізму. Іще живим майстрам слова із тієї епохи дорікають, що не йдуть на сповідь-каяття, а тим, які славили "великого вождя", пророкують забуття. За єдиним вердиктом: утратою честі письменника. Перепадає і Максимові Рильському (1895-1964). Одні звинувачують у тому, що вижив після погрому неокласиків, а другі - що був класиком-співцем радянської влади. Причини вимушеної трансформації творчості поета не беруть до уваги, а коли й згадують, то без належних доказів.
