Нині час відродження національної культурної спадщини, в тому числі й риторичної, чарівного народного золотослова, в якому відбито дивоцвіт українського менталітету й світовідчуття, який подарував світові титанів думки, слова, духу - Тараса Шевченка, Григорія Сковороду, Іоанна Златоуста, Петра Могилу, Феофана Прокоповича, Івана Франка та інших просвітителів-гуманістів. На повен зріст постала проблема підвишення якості освіти, передовсім за рахунок кардинальної зміни у ставленні до базових класичнихнаукдавнього трівіуму, до якого належала і риторика - наука і мистецтво переконуючої комунікації. Саме тому Феофан Прокопович, який читав курс риторики у Києво-Могилянській академії, назвав риторику "царицею душ", "княгинею мистецтва". У соціальномуаспекті актуальність введення курсу риторики до загальноосвітнього закладу зумовлена дефіцитом ораторської культури. Адже свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісного чи неякісного мовлення, від чого залежить її доля, а т
