У статті розглядаються перипетії майже вісімдесятилітнього процесу творення федьковичезнавчої мемуаристики, здійснено спроби з"ясувати вплив індивідуальної свідомості цих "других героїв" (В. Кардін) на мемуарний портрет видатного письменника й виявитисвідчення, що володіють високим ступенем довіри до себе, а також ті, що надто суб"єктивні й навіть хибні. Як інтелігенція, світська та духовна, так і селяни у спогадуванні Федьковича не канонізували його, а лиш подекуди ідеалізували. Унікальний матеріал здатен найкраще прислужитися науковій реконструкції життєво-творчої біографії поета а контексті епохи.
