Цикл “Я хочу, щоб ти знав…” – це ме тафізична книга нашої доби, де слово по
стає як хоробрий побратим, як плащ капелана, як благовіст. У цих віршах поетеса непросто проголошує істини війни – вона відкриває сакральну структуру спротиву, у якій особистепереплавлюється в загаль нонаціональне, а сльоза – в клейнод. Кожен текст циклу – це фреска, де на тлі болю проростає ніжність. Вірш, який відкриває добірку, малює Незалежність у вигляді немовляти – беззахисного, але світлого, з великим майбутнім. Україн ський солдат уособлює собою материнську постать, яка вигойдує новий день, нову іс торію, нову надію. В цій метафорі світла, що прокидається в зашкарублих долонях, звучить архетип: сила не у зброї, а в любо ві, що тримає світ на собі. Поезія “Воїнові світла” є своєрідною гімнографією сучасного українського лица ря, душа якого – горнило надії нації. Солдат тут – не лише виконавець наказу, а міфоло гічна вісь, на якій тримається ранкове сон це, хліб, діти, сад. Це він, обпалений окопа ми, є носієм гармонії й права на весну.
