Наприкінці XIX ст., у період бездержавлення, жорстокого національного гніту і заборони рідного слова в Україні лише теа тр був здатний консолідувати націю, об"єднати в собі всі стани, кл аси і прошарки суспільства. У цей час найпомітнішою такоюінституцією стає театр корифеїв, завдяки його творцям – драматургам і актор ам – М. Кропивницькому, М. Старицькому та І. Тобілевичу. Саме завдяки їм, а також М. Садовському, П. Саксаганському, М. Заньковецькій, Г. Затиркевич та іншим склалася трупа, якої, за словами І. Франка, "Україна не бачила ні досі, ні після", як а збуджувала ентузіазмом не тільки в українських містах, а й у Москві і Петрограді. Трупа вирізнялася своїм високим мистецьким професіоналізмом, глибоким знанням українського люду і його життя, і, чи не найголовніше, своїм українським, щиро народним репертуаром. Справжнім центром української театральної справи на початку 80-х років XIX ст. став Єлисаветград, де на чолі гуртка стояв М. Кропивницький, а оточувала його талановита родина Тобілевичів. І це тоді, коли будь-яка спроба відділитися від московського театру, тобто створити свій, національний, із своїм репертуаром, рідною мовою, жорстоко заборонялась Емським указом 1876 р.
