Стаття присвячена соціальній аналітиці з проблем війни та розбудови миру. На основі використання аналітико-описового, компаративістського методів, а також методу класифікацій війну досліджено як феномен, поняття, практику цифрового суспільства, соціальну проблему. Авторами узагальнено концептуалізацію війни в оптиці основних теоретико-методологічних підходів: філософського, історичного, соціологічного, економічного, соціально-психологічного, політичного, етико-культурного. Виокремлено спільні риси цих підходів. По-перше, практично в усіх зазначених підходах робиться спроба аналітичної уяви про війни. По-друге, тема війни розглядається в системній дихотомії “війна – мир”. По-третє, зосереджено увагу на гібридності сучасних форм війни та миру. По-четверте, відбувається активний пошук механізмів переходу від “культури війни” до “культури миру”. Такими механізмами, насамперед, є протидія мілітаризованому світогляду завдяки поширенню ідеї миру, знань про мир і активної толерантності; формування нового світового порядку та його інституційного оформлення; професіоналізація аналітичних спільнот; медіатизація результатів аналітичної діяльності в умовах цифровізації різних сфер суспільного життя. Результат і новизна дослідження полягає у визначенні авторам&и таких основних типів вразливості уяви аналітиків про війни: вразливість, зумовлена неготовністю (як професійно-кваліфікаційною, так і особистісною) експертів співпрацювати в міждисциплінарному просторі; інформаційно-комунікативна вразливість; вразл&ивість соціально-технологічна; вразливість, зумовлена несформованістю аналітичних спільнот і слабкою їх затребуваністю й інституційною підтримкою. Розроблено вимоги до аналітиків з питань війни та миру як фахівців у сфері інформаційно-аналітичної дія&льності. Сфери застосування результатів – інформаційний консалтинг, освіта, державне управління, мас-медіа. Перспективи подальших наукових розвідок – подальше поглиблене дослідження ролі соціології війни та соціології на війні в інформаційній складо&вій війни та миру.
