Стаття присвячена кодифікації кримськотатарської мови на прикладі загрожених мов Європи та світу. Питання кодифікації кримськотатарської мови, зокрема нормалізації абетки й повернення на латинську графіку, потребує ухвалення на національному законодавчому рівні низки законів та постанов, адже успішність кодифікації залежить не тільки від сприйняття спільноти, але й від державної підтримки. Проблема збереження та розвитку мов, які перебувають під загрозою зникнення, може бути розв"язана не лише на національному, а й на регіональному та міжнародному рівні. Так, на європейському регіональному рівні Рада Європи ухвалила «Європейську хартію регіональних мов або мов меншин», у якій викладено принципи захисту регіональних та міноритарних мов, у тому числі загрожених. На міжнародному законодавчому рівні захист та підтримка мов корінних народів регулюються Декларацією ООН про права корінних народів. Зокрема, для кримськотатарської мови доцільно взяти до відома досвід з підтримки та захисту мов корінних народів Європи або світу: «Закон про саамську мову» у Фінляндії (1991 р.) та Норвегії (1990 р.), у Мексиці - «Мексиканський Закон про мовні права корінних народів» (2003 р.), в Уельсі - «Валлійський мовний акт» (1993 р.). Доцільним є обрання рамкової лінгв&істичної академії чи комісії з питань мови та правопису, які б фахово вирішували питання мови, зокрема й кодифікації, переходу на латинську абетку, норми кримськотатарського правопису, питання лексикографічного, термінологічного внормування тощо. Вар&то зауважити й досвід кодифікації мови за допомогою інтернету, мас-медіа, YouTube-каналів, де збираються форуми для обговорення мовних питань, кодифікації певних норм, а також український досвід з кодифікації ромської мови в рамках проєкту Ради Європ&и «Захист національних меншин, включаючи ромів, та мови меншин в Україні».
