Розвиток германських аналітичних футуральних часів. У процесі дослідження як окремі явища було виділено стадії, що охоплювали розвиток майбутнього часу в межах функціонування германської мови. Готська дієслівна система слугувала основою, у межах якої досліджувалися часові трансформації. Труднощі, що виникли на шляху вивчення часових трансформацій германських мов, були пов’язані з концепціями щодо індоіранських і грецької мов, що тривалий час панували в науковому світі. Ці концепції базувалися на зразках латинської та грецької мов і постулювали функціонування теперішнього, минулого і майбутнього часів в усіх індоєвропейських мовах. Зазначені концепції було спростовано лише тоді, коли дослідження тохарської та хетської мов виявили вживання теперішнього часу на позначення майбутньої дії. Отже, ідея про втрату "прамовної спадщини" виявилася хибною. Помилковим було також поширення поглядів щодо складної часової системи санскриту, грецької та латини на інші давні індоєвропейські мови. Дослідження часової диференціації в готській мові (як основного джерела давньогерманської мови) визначило готський інфінітив як позачасову одиницю. Особові форми дієслова було залучено до темпорального функціонування. Готські дієслова теперішнього часу передавали як тепер&ішні, так і майбутні дії, а також позачасові явища. Спорадично траплялися перифрастичні форми, що складалися з претерито-презентного дієслова та інфінітива. Ці форми співвідносилися з грецькими і латинськими зразками з футуральною семантикою. Перифра&стичні футуральні форми в готській мові мали, як правило, модальне забарвлення. Готський теперішній час функціонував як колонієутворююча архіодиниця і плюрипотентний темпоральний попередник. Готські перифрастичні футуральні форми було визначено як мо&нопотентні (темпоральні) попередники з певним модальним значенням. У представленому дослідженні було використано передусім порівняльно-історичний метод, оскільки автори розглядали його як найнадійніший і найефективніший шлях вивчення часових форм.
