Статтю присвячено питанню атрибуції – кого мав на увазі Пантелеймон Куліш у супровідній примітці до первісного тексту російської версії роману «Чорна рада: Хроніка 1663 року». У фрагменті твору, опублікованому під назвою «Козацкие паны» (Москвитянин, 1846, № 1), в одній із приміток Куліш вступив у полеміку, як він пише, з «одним приятелем» стосовно народного звичаю хреститися перед вогнем. Опонент Куліша, який читав рукопис російського роману, цей звичай приписував християнським впливам, натомість письменник убачав у ньому поганські коріння, що і доводить у примітці. Первісний текст роману містив численні інформативні примітки, однак ця примітка вирізнялася своєю полемічною спрямованістю. Висловлено вірогідне припущення, що неназваним опонентом Кулішає його товариш, історик Микола Костомаров. Для аргументації залучено первісний (1846) і друкований (1857) тексти української версії «Чорної ради» (автор у тексті прямо називає Костомарова «моїм приятелем»), епістолярні джерела (листи Куліша до Костомарова, які, зокрема, містять дискусію стосовно християнства і національного світогляду), свідчення Костомарова на допиті під час Кирило-Мефодіївського слідства (про обговорення з Кулішем композиції роману), його праці «Об историческом значении народной р&усской поэзии» (1843) і «Славянская мифология» (1847), де, зокрема, йдеться про переплетення в народному уявленні християнського світогляду й звичаїв, закорінених у поганських віруваннях. У статті встановлено джерела легенди про розмову двох вогнів т&а приказки «Огонь святий мститься, як го не шанують» (обидва тексти Куліш навів, щоб переконати опонента). Перше джерело – це польський фольклористичний збірник Луціана Семенського «Podania i legendy polskie, ruskie i litewskie» (1845), друге – збірн&ик Григорія Ількевича «Галицкіе припов?дки і загадки» (1841).
