Немалу роль у розвитку того багатогранного – літературного й водночас національного – процесу відіграв відомий письменник, видатний історик і громадський діяч Микола Костомаров. І сьогодні його особа викликає значний науковий інтерес – найперше як певний тип українського інтелектуала, котрий пройшов непростий шлях національного самоусвідомлення. Його індивідуальний досвід осягнення особистої та національної ідентичності і нині має неабияку пізнавальну цінність. Історію набуття ідентичності представленонасамперед в автобіографії письменника, щоправда, вона позначена відчутним впливом авторської (свідомої або несвідомої) ретроспективної корекції. Матеріали автобіографії доповнено мемуарами третіх осіб, які, принаймні у ключових епізодах, зазвичай засновані на свідченнях того-таки Костомарова. Біографи внесли в інтерпретацію фактів чимало такого, що було навіяно стереотипами романтизму. Окремі біографічні епізоди пояснено в аспекті пошуку індивідуальної свободи. Виділено також чинник фантазування, зокрема щодо характеру творчо-наукових практик поета й історика, які передбачали психологічне «занурення» в інше середовище або епоху. У певному сенсі продовженням історичних реконструкцій та психологічних практик із «занурення» в досліджуване середовище &стали й вивчення Костомаровим української мови, і збирання ним народних пісень та подальше авторське переосмислення фольклорних мотивів. Усе разом відчутно вплинуло на його самоусвідомлення та з часом обумовило прийняття української національної іден&тичності.
