Про книгу М. Левицького "Мамині перепілки". "... безбожне втручання "коритників"-редакторів у рукописи авторів призводило до того, що до категорії безликої сірості зачислялися й талановиті автори. А там, де були чесні і фахові редактори, книги, як і їхні автори, не хворіли згубним вірусом соцреалізму Горького-Сталіна... Це такі книги, як "Мандрівка серця" Ліни Костенко, "Князівство трав" Петра Засенка, "Соняшник" Івана Драча, "Всесвіт, гори і я" Петра Скунця, "Вікнами до сонця" Миколи Сома, "Всесвіт у тобі" Миколи Руденка, "Сто поезій" Миколи Вінграновського, "Соло на сольфі" Ірини Жиленко, "Символи" Бориса Демківа, "Струни бандури" Миколи Турківського, "Допоки твій час" Леоніда Талалая, "Скіфський степ" Бориса Мозолевського, "Озонія" Михайла Чхана,"Родинне вогнище" / "Мати своїх дітей"/Євгена Гуцала, "Стежка" Василя Захарченка, "Мальви" Романа Іваничука, "Гонта" Якова Стецюка, "Жбан вина" Романа Федоріва, "Сини Світовида" Олеся Бердника, "Дрогобицький звіздар" Ніни Бічуї, "Григорій Сковорода" Василя Шевчука та ін. Оті книги - вагомий набуток у нашій національній культурі!
