"Цю квітку, що здатна пробити навіть гострий камінь, оспівала свого часу Леся Українка: «На гострому, сірому камені блиснуло щось, наче пломінь. // Квітка велика, хороша, свіжі пелюстки розкрила… // Нам, поетам, годиться назвати її ломикамінь // І шанувать її більше від пишного лавра». Справжня поезія так само пробивається своїм світлом крізь тонни словесної руди і стає квіткою-ломикаменем (Saxifragа). Про це згадалося під час поетичних читань, які відбулися в затишному кафе з дуже любовною назвою «Купідон». Я назвав їх продовженням зібрань університетської Літературної студії імені Максима Рильського, бо ж учасниками їх були, крім студентів з інших київських вишів, переважно студенти-літстудійці КНУ імені Тараса Шевченка, а слухали вони двох із них -Юлію Гупалюк (родом з окупованого Антрацита, яка навчається на спеціальності «літературна творчість») та Сергія Савіна - киянина (зі спеціальності «журналістика»)".
