Вдача Стрільця, або Неблагодійний для совєтів. На Григорія Косинку написали понад сотню доносів, звинувачуючи у причетності до УНР, а він зображував словами імперсько-муравйовський карцер і перекладав українсько "Мертві душі" Гоголя
"Від батька у Григорія було прізвище «Стрілець». Для роботи в літературі він свідомо відійшов від нього, бо ж для радянських цензорів воно асоціювалося з ненависними більшовикам «січовими стрільцями» та з войовничим (стрілецьким) його підтекстом. Обрав він собі псевдонім від назви наймирнішої рослини-квітки, яку часто бачив у дитинстві на цілинних пагорбах рідного села Щербанівка. В одному з біографічних начерків Григорія Косинки читаємо: «Квітка ця мало відома, а вона така ніжна й красива, скромна і разом з тим велична». «Трепетним» назвав розстріляного в 1934-му і реабілітованого в 1957-му Григорія Косинку в передмові до його вибраних новел Максим Рильський. А про незрозумілий без контексту вигук «У будку!» згадував у приватній розмові зі мною поет і професор Степан Крижанівський. «Грицько загалом був «тихим» у побуті, - міркував уголос Степан Андрійович, - але коли на перших зборах щойно створеної Спілки письменників України в Харкові її члени критично накинулись (як собаки) на тих, хто ще не був членом, він із зали й вигукнув оту характерну для гицелів команду: «У будку!». Це була одна з зачіпок, яку додавали до звинувачень Григорія Косинки в тероризмі. Оббрехавши, його й знищили в підвалах колишнього КаДеБе, що став згодом у Києві Жовтневим &палацом культури. З усіх чотирнадцяти розстрілюваних 13-14 грудня 1934 року чинив опір убивцям від влади лише «тихий» Григорій Косинка. Він називав їх катами, а одному дав навіть добрячого стусана. Не допомогло. Розстріляли і труп відвезли в одну з б&езіменних могил Лук’янівського цвинтаря. Так вважає авторка дослідження «Київський некрополь» Людмила Проценко (К., 1994, с. 247), хоча дружина Григорія Михайловича Тамара Мороз-Стрілець припускала, що безіменним місцем поховання її чоловіка могла бу&ти й Биківня".
