Зазвичай корифеї, які пережили свій час, видаються нещасними. Іствуд у цьому сенсі – дивовижна постать. Незважаючи на вітри перемін, він продовжує роботу в кіно, поєднуючи в собі монументальну силу, талант і досвід з енергіє юного шибеника. Він не очікує на повагу ліберальної преси, а продовжує жити за своїми правилами і вірити в те, у що звик. Це унікальне у своєму роді явище, коли, попри тотальну обструкцію, він не проявляє толерантності до політиків: підтримує Трампа, провокуючи випади істеричних дамочок, одна з яких обзиває його «фашистом» – за те, здається, що він ніколи не проявляв поваги до хіпі й етнічних банд. Як послідовний республіканець, він не вважає їх вартими уваги, закликаючи віддати належне героям, психологічний профіль яких виглядає так: одинокий бідний чоловік, який вірить у порядок і справедливість. Тобто чоловік, якому нічого втрачати, окрім віри у свою країну й засади, на яких її будували.
