І все-таки ми там були ! Повоювавши в Анголі ще за Союзу, учасник тих подій Василь Гунько і досі не може довести своє перебування на Чорному Континенті та участь у бойових діях
Рік:
2020
Сторінок:
С. 6-7
Тип документу:
Стаття
Головний документ:
Україна молода. 11 листопада (№ 110). - Київ, 2020
Анотація:
"Якщо запитати у читачів "України молодої", з чим вони асоціюють заголовок статті і з якими подіями у світі пов"язують 11 листопада, то, мабуть, лише ветерани війни в Анголі скажуть, що 45 років тому - 11 листопада 1975 року - ця африканська держава проголосила свою незалежність від Португалії, колонією якої вона була. А вже наступного дня, 12 листопада 1975 року, на прохання президента НРА Антоніо Агоштіньо Нето Рада міністрів СРСР ухвалила розпорядження № 2502-рс про надання Анголі військової допомоги. На підставі цього розпорядження в Анголу (впродовж багаторічної "невідомої війни") було відправлено десятки тисяч одиниць військової техніки, зброї і понад 12 тисяч радянських військовослужбовців - офіцерів, сержантів, рядових, яких "там бути не могло". Військовий перекладач Олександр Полівін згодом напише вірш "Нас там быть не могло", який буде покладений на музику і стане гімном Союзу ветеранів Анголи: Куда нас, дружище, с тобой занесло?
Щорічно, як правило, 16 листопада (це традиція) учасники ангольської війни (яким сьогодні вже за 60!) збираються разом, щоб відзначити День ветерана Анголи. Фронтовики поминають своїх полеглих бойових побратимів і тих, хто відійшов у вічність після повернення додому. Згадують свої бойові операції і будні на Чо&рному Континенті. Чому саме 16 листопада? Це дата, коли перші радянські військові ступили на ангольську землю...".
З 31.12.2014 по 01.03.2015 Наукова бібліотека читачів не обслуговує.
