Досліджуючи традиційну культуру в умовах історичних трансформацій ми стикаємося з необхідністю: по перше, звернути увагу на нетипові, не стереотипізовані, унікальні явища етнічного життя, на процеси індивідуалізації в традиційній культурі. По друге - зосередитись на ціннісному змісті традиції. А відтак- від "найчастіше спостережуваних форм" перейти до ноуменального рівня явищ, що перебувають у полі нашого спостереження. Адже, традиційна культура, будучи - як в силу об"єктивних умов (загальний цивілізіційний поступ людства, державна політика окремих країн), так і умов суб"єктивних: внутрішні механізми самоорганізіції - витісненою із повсякденної життєвої практики, переходить із явищ феноменального світу в ноуменальний вимір, стає внутрішнім чинником духовно-творчих, психологічних, мистецьких процесів, рівною мірою як і прихованою пружиною розгортання тих чи інших соціальних феноменів. Така ситуація, зрештою, має позначитись і на пріоритетах наукових підходів до вивчення традиційної культури. Це дасть можливість з"ясувати, які структури мають найбільшу стійкість впроцесах трансформацій.
