«Не так тії вороги, як добрії люди» - статтею під такою назвою відповіла Леся Українка у часи непорозумінь Івану Франку. «У жовтні 1930 р. у Києві упокоїлася Олена Пчілка. На її похороні влада заборонила всякі промови, та проф. Михайло Грушевський не міг мовчки відійти від свіжої могили великої української патріотки й довголітньої громадської діячки. Кинувши на труну Олени Пчілки грудку землі, проказав: «Вічна тобі пам’ять на рідній землі!» - написала у спогадах її молодша донька Ізидора Косач, у заміжжі Борисова. Так тихо, без розголосу ховали видатну письменницю, яка була членом-кореспондентом Української академії наук. Вона вперше в українській літературі відійшла від побутово-сільської тематики та описала життя українських студентів і студенток під час навчання у Швейцарії (оповідання «Товаришки»). Була однією з перших українських жінок-журналісток, видавчинь, чий часопис «Рідний Край» протримався найдовше з усіх українських, що почали виходити 1906 року, коли в Російській імперії послабив дію Емський указ.
