Антропонімічний матеріал рукописних та опублікованих писемних пам"яток Житомирщини ХVІ - XVII ст. свідчить, що на цій території, як і в усій Україні зазначеного періоду, не було якоїсь норми щодо вживання власних особових назв і, відповідно, способи найменувань були довільними. Унаслідок чого та сама особа ідентифікувалася по-різному - одно- чи багатолексемно: Анътона Кудєевича шєвъца з сєла Вєрєсовъ (1647 ЖК 12, 43) / Анътона Шевъца (там само) / Анътона (там само) / Анътона шєвъца вєрєсо(в)ско(го) (там само) / Антона Кудеевича ше(в)ца Вересо(в) (там само 70 зв.); "пано(в) Немиричо(в), сыно(в) Ю(р)я, Влади(с)лава, Стефана Немирычо(в)" (1630 ЖК 8, 307 зв.) / "Ю(р)я, Влади(с)лава и Стефана сыно(в)… его м(л) пана Стефана Немирича" (там само 310) / пану Стефанови на Чернехове Немиричови (1651 ЖК 14, 68) / па(н) Немири(ч) (там само) / пана Стефана Немирича (там само 68 зв.). У пропонованій статті розглянуто аналітичні засоби іменування осіб чоловічої статі на Житомирщині ХVІ - XVII ст., до складу яких уходять апелятиви, переважно по лінії спорідненості чи свояцтва, або прийменниково- іменникові відтопонімні означення особи.
