Як тільки з’являється держава, то в неї одразу ж з’являється і гімн. І є серед синів і дочок кожної вітчизни як ті, кому державний гімн одразу до душі, так і ті, хто хотів би його трішки поправити. Поліпшити. Вдосконалити. Так було, так є і так завжди буде. Одним хочеться, щоб гімн кликав до бою. Другим - щоб гімн налаштовував на святенницький лад і навівав щемкі почуття. А третім - щоб він відповідав програмним потребам часу... В цілому це відповідає людській природі. Бо є іпохондрики, сангвініки, меланхоліки і холерики... У політиці - радикали, консерватори й центристи. А за світосприйняттям - оптимісти, песимісти і реалісти. А є й такі, які дослухаються до кожного слова і починають доскіпуватися: а чи такий у них державний гімн, як треба? Чи всі рими в ньому правильні? Чи всі наголоси у словах розставлені так, як треба? Чи вистачає звуків, щоб слова на музику добре лягали і не треба ґелґотіти, мов гуси, щоб натягнути слова на мелодію?.. А ще є такі, хто не розумiє, а чому саме такий у них гімн, а не якийсь інший? Та чи не час його вже підправити? Чи й узагалі поміняти на кращий? У такій ситуації опиняються здебільшого народи, які щойно відродили національну незалежність, зробили давній, катакомбний, гімн державним і не одразу помітили, що він &не ідеальний і потребує поправок. Бо коли його складали, було не до гламурності.