Досліджуються фундаментальні аспекти (квазі)трансцендентального універсалізму на ґрунті аналізу інтерпретації Кантової третьої "Критики" Жаком Дерріда. Зазначено і вмотивовано, що особливу значущість для деконструкційної думки має викладена в межах третьої "Критики" концепція вільної гри ментальних спроможностей, котра, у свою чергу, постає осердям універсалістичних мотивів кантівської "Критики сили судження". Розглянуто деррідіанське тлумачення поняття гри, продемонстровано його зв"язок з квазі-концептами деконструкційного дискурсу, що виступають чинниками універсальності (квазі)трансцендентального типу. Визначено спосіб деррідіанського підходу до філософії Канта як такий, що характеризується амбівалентністю: кантівський дискурс постає водночас об"єктом і попередником деконструкції. Авторка виходить з думки, що джерелом універсалі стичного потенціалу третьої "Критики" є її позиція "середньої ланки" між першими двома. Аналізуються універсалістичні імплікації концепто-метафори парергону, що походить зКантової естетики і виступає центральним поняттям у межах її деконструкційної інтерпретації. У руслі проблеми (квазі)трансцендентального універсалізму досліджується критична рецепція Дерріда кантівського поняття als ob, котре, у свою чергу, розглядаєт&ься як вельми значливий засіб експлікації вільної гри на засадах універсалістської оптики. Аналізується деррідіанська тематизація гри як мімезису, здійснена в межах його критики Кантової третьої "Критики"; демонструється екстраполяція засад вільної г&ри на відношення між суб"єктами мімезису, а не його продуктами; вмотивовується роль такого концептуального кроку в становленні (квазі)трансцендентальної універсальності.
The paper primarily concerns with fundamental aspects of (quasi)transcendenta&l universalism, investigated through analysis of Jacques Derrida"s interpretation of Kantian Third Critique. The author points out a special importance of Kant"s conception of free play for deconstructive thinking, since the former turns out to be th&e focus of universalistic motives of Kants "Critique of Judgment". The article examines Derridian treatment of concept of play and demonstrates its relation with certain quasi-concepts of deconstructive discourse as factors of quasi-transcendental un&iversality. The author determines a manner of Derrida"s approach to Kantian philosophy as ambivalent one: namely, Kant"s discourse is proven to be at once an object and a predecessor of Derrida"s deconstruction. She assumes that source of universalis&tic potential of Third Critique is its position of "middle term" between two first Critiques. The paper analyses some universalistic implications of concept-metaphor of parergon, which stems from Kantian esthetics and acts as central notion of its de&constructive interpretation. Within the framework of problem of (quasi)transcendental universalism Derrida"s critical reception of Kantian concept als ob is inquired as a very significant means for explication of free play on the strength of universa&listic optics. The author investigates Derridian thematization of play as mimesis realized in terms of his critique of Kant"s Third Critique. She demonstrates, that extrapolation of the principles of free play takes place on relation between subjects& of mimesis, and not between its products, and justifies a role of such conceptual step in development of (quasi)transcendental universality.
