"У статті розкриваються сутнісні ознаки нового напряму в методології історії, що
отримав назву «історія повсякденності, який пов’язують з діяльністю французьких
істориків відомої історіографічної школи «Анналів» М. Блока, Ф. Броделя, Л. Февра та ін. зогляду на її світоглядне значення. Водночас у сучасній соціогуманітаристиці немає єдиної концепції повсякденності. У науковій літературі продовжують співіснувати два розуміння антропології повсякденності – і як реконструюючий ментальний макроконтекст історії, і як реалізація прийомів макроісторичного аналізу умов життя, побуту, харчування, особливостей сімейних відносин тощо. Історія повсякденності поглибила дослідницький інтерес до пересічної людини як об’єкта вивчення, посилила антропологізацію історико-наукових досліджень. Саме в такому ракурсі розглядається повсякденне життя української людини в роки Другої світової війни та повоєнних лихоліть.
Чільне місце відводиться життю і побуту українців на тимчасово окупованій нацистами території. На основіспогадів пересічних українців розкриваються способи їх виживання в умовах голоду, епідемій, нацистських облав, гендерного насильства. Автори виокремлюють видатну роль української жінки в роки війни, яка потрапила в такі умови, в яких вона не була ран&іше і які щохвилини загрожували її життю. Вона взяла долю дітей і старих у свої руки, замінила дітям батька, узяла на себе турботи по будинку і господарству, по справах, якими раніше опікувалися чоловіки. Водночас, факти і документи, які є в розпоряд&женні науковців, дають змогу стверджувати, що владний погляд на жінку був «ресурсним» як з боку радянської влади, так і окупантів. Розкриваються форми пограбування населення окупантами, приниження зумовлені політикою сегрегації, фізичні покарання за &неякісну чи невчасно виконану роботу на виробництві і сільському господарстві. Висвітлено важкі умови життя і праці тих українців, які евакуювалися в східні райони СРСР. Їм доводилося працювати за верстатами просто неба в умовах спорудження заводськи&х приміщень. Мізерне карткове продуктове забезпечення і побут в переобладнаних господарських приміщеннях – такими були реалії життя евакуйованих на схід СРСР. Окремі сторінки присвячені відбудові зруйнованого нацистами народного господарства на звіль&неній землі. Відбудовувалися лікарні, школи, вищі навчальні заклади. Життєвий рівень населення погіршував уповільнений розвиток легкої та харчової промисловості, нерівноцінний обмін між містом і селом. Найбільшим лихом, яке випало на долю українців у& післявоєнний час, став голод 1946-1947 рр. Автори наводять свідчення людей, які перенесли голодне лихоліття. У 1947 р. смертність в Україні перевищувала народжуваність. Голод 1946-1947 рр. забрав майже мільйон життів на теренах України. Автори дійшл&и висновку, що усе це є ще одним підтвердженням злочинної сутності тоталітарного режиму, вся історія якого – зневага до людини праці. Вивчення життя і побуту українців у період війни та повоєнного лихоліття поглиблює розуміння стратегії виживання в е&поху повного ігнорування сталінським режимом людської етики і моралі, що в багатьох вимірах зближало націонал-соціалізм і більшовизм".
