"Так сталося, що мені довелося часто бувати в Ніцці. Довелося чи пощастило? Гадаю, для більшості тих, хто читає ці рядки, вибір однозначний. Для мене теж, хоча, зізнаюся, з кожним роком місцеве населення дедалі більше нагадує дивну суміш мешканців передмість Рабата й Москви. Але клімат і краса краєвидів - все ті ж, що цілком виправдовують звання столиці Лазурного берега на березі затоки Янголів. Насамперед, звісно, як роблять усі, - парадним Променадом англійців. Його французьку назву Promenade des Anglais зазвичай перекладають як Англійська набережна. Але це не зовсім правильно, бо жителі Ніцци так прозвали цю алею вздовж моря, маючи на увазі не всіх англійців, які справді першими з іноземців з"явилися тут у помітній кількості, а трьох конкретних представників цієї нації: адвоката й релігійного діяча Льюїса Вея, його дружину та їхнього близького родича. Вони полюбляли пообідні моціони, а взимку 1820-1821 рр. їм було дуже незручно прогулюватися вздовж моря по камінню, тож вони своїм коштом облаштували доріжку завширшки два метри і завдовжки з кілометр. За час, що минув відтоді, променад перетворився на широченну семикілометрову міську магістраль із зеленими газонами, рядами пальм і багатоповерховими будинками. Але звичаю у всяку пору пройтися або& пробігтися набережною тут дотримуються незмінно. Щоправда, англійців нині тут явна меншість. Можна сказати, що їхня ера - символічно, звісно, - закінчилася 1981 року, коли помер останній візник Ніцци".
