"Олесь Гончар писав, що ще з малих літ йому треба було самому дбати від гудзика до книжки, тобто він знав сиріцтво, холод і голод, вижив на війні, пережив полон, який висів над ним протягом життя, як Дамоклів меч. Мучився інсультами та інфарктами, боявсяатомної бомби, що десь там лежить і чекає кожного з нас, робив добро, зло минав, молився і надіявся, пережив злобу і ненависть владців, знав шану й любов читачів, любив літературу, своїх талановитих попередників і тих, хто поруч був, трудився каторжно для своєї нації, тобто був націоналістом у доброму значенні цього слова, боявся, щоб Україна не зникла з географічної карти Землі. Ще я хотіла сказати про "Прапороносці"… Він захищав не режим, який був дуже несправедливий до багато кого із нас, він захищав свою рідну землю від фашизму. У цьому була найвища пам"ять "Прапороносців".