"розглядаються трансформаційні процеси у сфері вітчизняної релігійності, щоактивізувалися з 70-90 рр. минулого століття, в контексті вітчизняних постколоніальних студій. Вказано, що ці процеси обумовлені як загальними соціальними і економічними змінами,які переживає українське суспільство, так і наполегливим проникненням і поширенням на наших теренах східних і західних неорелігійних духовних практик і вчень. З’ясовано, що серед факторів, які нині стоять на заваді суспільним перетворенням, особливе місце займає незжитий нашою культурою феномен постколоніалізму, який виявляє себе у різних сферах суспільного буття, у тому числі і у сфері релігійності. Оскільки саме постколоніальний синдром продовжує залишатись значною перепоною на шляху долучення українців до західноєвропейського способу життя, то дослідження різних аспектів його вияву у просторі суспільного і особистого буття українців, у сфері їх духовності і релігійності є актуальною науковою проблемою. Зазначено, що трансформація православної церкви йде вкрай незадовільними темпами і зберігається основна тенденція поєднання православ’я з політичними інституціями. В умовах гібридної війни, розв’язаної Росією на наших східних землях, політика УПЦ МП заважає формуванню української ідентичності. Ді&яльність УПЦ МП, яка ніколи не зводилася до суто релігійної, сприяла розбудові «руского мира» на наших теренах і стала внутрішнім чинником, який сприяв конфлікту на Сході країни, а також воєнній агресії з боку Росії. Держава врешті повинна регулювати& діяльність вказаних структур. У висновках зазначено, що трансформаційні процеси у сфері вітчизняної релігійності свідчать про тісну взаємодію релігійного і національного чинників. Підкреслено, що кричущі конфесійні диспропорції, які зберігаються в р&елігійному житті нашої держави, треба нагально вирішувати. Процес звільнення релігійної сфери життя українського суспільства від проявів постколоніалізму сприятиме звільненню суспільної свідомості від впливу імперських політичних практик".
