"На етапі перебудови дослідження проблеми голоду 1932-1933 рр. російськими істориками зводилися переважно до встановлення його причин, характеру та демографічних наслідків. Трагедія села розглядалася як наслідок колективізації,
а питання продовольчої політики у 1932 р., репресій і блокади сіл та цілих регіонів, які проливають світло на відмінності голоду в Україні і Росії, залишалися на другому плані. Протягом 1986-1991 років російська історична наука здійснила інтелектуальний перехід від пояснень голоду порушенням ленінського кооперативного плану, форсованою колективізацією та неврожаєм до визнання організованого характеру селянської трагедії в зернових регіонах СРСР. Проте російські історики вбачали причиною насильства Сталіна над селянством прискорену модернізацію країни, а не намір вдарити по республіканському сепаратизму чи націоналізму, відтак не визнавали Голодомору в Україні".
