В більшості держав Латинської Америки після Другої світової війни продовжувала існувати революційна ситуація, багатьма країнами макрорегіону, в т. ч. Колумбією, олігархія не просто управляла, а володіла. Про це всі знали, а сама думка про те, що подібнестановище протриває не надто довго, вже слугувала могутнім чинником змін. До того ж глибинний конфлікт між вузькою групою обраних і широкими народними масами в тогочасній Латинській Америці неможливо було врегулювати за посередництвом середнього класу, що в Західній Європі змів олігархію, не застосовуючи надмірного насилля. Ліворадикальні збройні угруповання активізували партизанську війну, особливо широкого розмаху вона набула в Гватемалі, Венесуелі, Колумбії, Нікарагуа, Перу й Сальвадорі.
В справі вирішення задавненого військово-політичного конфлікту, що набув ознак справжньої громадянської війни між урядом, ліворадикальними партизанами, ультраправими формуваннями й наркоманією, президент Колумбії Хуан Мануель Сантос обрав тернистий шлях досягненнянаціонального примирення через налагодження переговорів із найпотужнішою повстанською організацією, що користувалася чималою підтримкою бідноти, – Революційними збройними силами Колумбії – Армією народу (FARC-EP). Компромісні домовленості 2012-2016 р&р. увінчалися укладенням всеохоплюючої мирної угоди, яка може слугувати позитивним прикладом оптимального й цивілізованого врегулювання гострого військово-політичного й соціального протистояння всередині держави.
The revolutionary situation in the v&ast majority of the Latin American states after World War II kept on existing, many countries of the region, including Colombia, not only were ruled, but owned by oligarchy. Everyone was aware of this situation, but the very idea that this won"t last& forever, has served as a powerful driver of change. In addition, the deep conflict between a small group of chosen and broad masses back in those times in Latin America was impossible to be settled by the power of middle class, which in the Western &Europe eliminated oligarchy without any means of excessive violence. The Radical left armed groups have intensified the guerrilla war, particularly it has become wide scale in Guatemala, Venezuela, Colombia, Nicaragua, Peru and El Salvador.To resolve& long-standing political and military conflict that acquired exact features of the civil war between the government, Left-Radical guerrillas, drug traffickers and ultra right forces, the Colombian President Juan Manuel Santos has chosen the thorny pa&th of national reconciliation by holding negotiations with powerful insurgent organization that enjoyed considerable support of the poor, - The Revolutionary Armed Forces of Colombia – People’s Army (FARC-EP). The compromise agreements during 2012-20&16 culminated in drawing a comprehensive peace accord, which can settle a pattern of most suitable and civilized settling the sharp military, political and social confrontation within the state.
