"Для української камерної музики кінця ХХ–ХХІ ст. характерним є посилення композиторської уваги до виражальних властивостей інструменту як чинника драматургічної, формотворчої, композиційної логіки звукоутворення, що актуалізує дослідження звуковиражальної специфіки й концертного потенціалу інструменту, зокрема, фаготу. У статті проаналізовані теоретичні й композиційні доробки Марини Денисенко. У статті обстоюється думка, що сутнісною задачею композитора у сучасних композиційних пошуках є подолання комунікативної обмеженості форм і досягнення ментальної цілісності музичного звучання; відповідність змістового плану твору виражальному забезпечується збагаченням техніки композиторського письма та засобами музичної виразності, вагоме місце серед яких належить тембру. Тембровість тлумачиться як у контексті розкриття максимальних можливостей інструмента (звуковиражального, інтерпретаційного характеру), так і у контексті розширення змісту музичноментальних смислів композиторського мововиявлення, здатності до всебічного розкриття художньо-образної специфіки музичного твору, музикотворення загалом. У композиторському мисленні У композиторському мисленні Марини Генадіївни Денисенко особливо відчутним є новаторське прагнення до підсилення тембральних можлив&остей інструменту, зокрема, фаготу, й відведення ролі тембру як важливого функціонального чинника композиційної та драматургічної логіки, а також у контексті формотворення й створення оригінальної темброво-інструментальної мови, що підтверджує положе&ння про те, що темброве мислення виступає невід’ємним компонентом сучасної композиторської логіки".
