"На основі виявлення основних векторів сучасного літературознавчого перегляду амбівалентного жанрового статусу романістики ренесансної Англії, наданого їй понад століття тому при накладанні на перший історичний варіант англійського роману критеріїв романності, вироблених у руслі орієнтації на його усталені різновиди, встановлено потребу визначення жанротворного ресурсу комічного літературного модусу, реалізованого при формуванні англо-ренесансної лінії романного жанру. Означений напрям осмислення великої оповідної форми єлизаветинської доби передбачає і з’ясування способів співвіднесення комічного з іншими літературними модальностями у її зразках, відзначених поетикальною багатоскладністю, зокрема, у двох авторських версіях роману Ф. Сідні, включених в академічну історію літератури як “Стара Аркадія” та “Нова Аркадія”. Художнє розкриття сміхової стихії, що не меншою мірою, ніж “серйозні” наративи, обумовлює естетичне оновлення романного жанру у Сіднієвій творчості, пов’язується, насамперед, із функціональністю травестії, яка стає важливим складником реалізації в аркадійському світі принципу “випробовування”, переосмисленого автором у контексті сприйняття пізньоренесансної розмежованості ідеалів діяльнісного і споглядального життя людини як стверд&ження антиномічності людської природи, усвідомленої маньєризмом".
