"Реконструйовано трансісторичне - утворене на перетині векторів становлення теорії романного жанру і ліній формування його дисциплінарної історії - поле рефлексії риторико-дискурсивного ресурсу комунікації, основоположного для розкриття естетичного принципу роману - діалогізму - в ході реалізації рефлективно не обмеженого потенціалу жанрових поетологічних трансформацій.
На фоні виявлення історичної конфігурації співвіднесення, в жанротворних моделях і матрицях їх теоретичного визначення, способів наративного саморозкриття автора і героя встановлено трансісторичну траєкторію руху літературно-теоретичної, а потім і історико-літературної думки, зосереджених на романному жанрі, до розуміння його діалогічності. У ході розгляду ретроспекції її оформлення в риторичному архітексті, висхідної для концепції “слова в романі” М. М. Бахтіна, акцентовано те розходження відкритих горизонтів сприйняття загальної комунікативно-діалогічної спрямованості риторики та пробудженого нею джерела романного діалогізму, що проявляється у зведенні жанрового освоєння дискурсивно-риторичного арсеналу діалогізації мовлення і світобачення, який був заданий самою модальною домінантою красномовства, до вираження “приватного” змісту жанру в чужій для нього - “публічній” - формі,& редукованій до співвіднесеності традиційно-риторичних топосів, монологізованих у риторико-поетологічному синтезі традиціоналізму. При зверненні до реконструкції формування діалогічності роману на риторичному грунті, здійсненої О. В. Михайловим у рус&лі орієнтації на бахтінську “естетику словесної творчості”, виявлено внутрішній - обумовлений дослідницькою логікою - індикатор проблематичності самої редукції риторики до монологіки, що й ініціює становлення романного жанру, і перетворюється в ньому& на діалогіку, якою, власне, і визначається жанрова структура. Доводено, що обгрунтування такого способу самозаперечення риторико-дискурсивного порядку потребує виявлення трансформації самої модальності риторики в ході генезису роману, яка в цьому ко&нтексті її означення приховується таксономією “риторичне/антириторичне”, зовнішньо орієнтованою на традиційно-риторичну топіку, стверджену як монологічна при традиціоналістському сполученні категорій рефлексії поетичної і прозової сфер художньо-слове&сної творчості".
