У статті головна увага зосереджується на тенденціях побутування української
епіграфістики 20-х років ХХ ст. Досліджується репертуар епіграфів, їх джерела, форми репрезентації, зв’язок із текстом, функції. До аналізу залучено 240 мотто з творів класиківхудожнього письменства й призабутих нині авторів. Найбільша кількість епіграфів зафіксована у творчості В. Еллана (55), М. Зерова (30) й Остапа Вишні (25). Джерела надтекстових цитат різноманітні: Біблія, український фольклор, вітчизняне й світове письменство, афоризми, анекдоти, цитати з газет, фрагменти розмов тощо. До окремої групи віднесені ідеологічні мотто (з творів В. Леніна, Й. Сталіна, Л. Троцького тощо). З’ясовано, що найчастіше українські письменники 1920-х, добираючи епіграфи, апелюють до творів П. Тичини (17), О. Пушкіна (7), Т. Шевченка (6), М. Гоголя (6), С. Єсеніна (6), І.Франка (5).