"Коли на початку 2000-х у США було озвучено концепцію "Великого Близького Сходу", навряд чи хтось міг припустити, що її кінцевим бенефіціаром через півтора десятка років виявиться Путін. Цього тижня вперше в історії король Саудівської Аравії Салман ібн Абдул-Азіз відвідав Москву. Ще недавно монархам Перської затоки нічого було їздити до Москви — їхнім основним партнером був Вашингтон. Військово-політичний баланс сил у регіоні, ціни на нафту, стримування Ірану, військові бази та формування ситуативних альянсів — усе це було прерогативою всюдисущих американців. Росія докладала значних зусиль, щоб бути присутньою в арабському світі та не допустити посилення позицій вічного ворога та його союзника — Ізраїлю. Але сили були явно нерівні. Усе змінилося, колиСША здійснили геополітичний прорахунок, яким стала війна в Іраку. Баланс сил було порушено, дестабілізація Близького Сходу торкнулася не тільки Месопотамії та Леванту, а й досягла Північної Африки, а згодом втілилася в затяжний і кривавий сирійський конфлікт."
