"У цьому есеї я хочу поміркувати про ті засоби, вимоги та обмеження, завдяки яким історик реалізовує або має змогу реалізувати своє важливе покликання перекладача, виступаючи в ролі посередника між різними культурами. Перш за все на ці роздуми мене надихнула діялогічна герменевтика, що її запропонували Ганс-Георг Гадамер і Поль Рикер, які твердили, що мова — це насамперед не судження та міркування, вона реалізується в усій повноті, коли стає запитанням та відповіддю і підтримує спроби порозумітися та узгодити позиції. Ключове значення тут має німецьке Verstandigungsversuche."
