"Наприкінці першого десятиліття ХХ століття в поезію та прозу приходить нова генерація митців, які поєднують у собі поета й ученого, а сама поезія стає об"єктом серйозного наукового дослідження. Найбільш яскраво ця тенденція поєднання науки й літературної праці відбилася у творчості неокласиків, які спочатку об"єднувались навколо журналу «Книгар» (1918-1920), а пізніше
навколо «Слова». На чолі неокласиків, стояв талановитий поет і неперевершений перекладач, знавець античності Микола Зеров, «неокласичний генерал».