У кожному разі, виявляючи історичну динаміку такого екзистенційного фольклорного жанру, як народна пісня, самий процес його становлення від "архетипів" міфопоетичної свідомості до світоглядних і звичаєвих структур ми уявляємо не тільки з позиції теорії реліктів чи як суму поетичних засобів (адже пісня як один з пізніх фольклорних жанрів не може зводитися ні до ритуалу, ні до міфу у порівняльно-еволюційному плані), а як складний психокультурний феномен. Щонайперше йдеться про психологічну роль пам"яті уфольклорному процесі і про таке поетичне мислення в образах, перекладених на рівень міфологічної мови і керованих ритуалом як певною знаковою системою, що править функціонуванням народної культури, та відбір, уточнення і переосмислення мінімальних елементів, котрі забезпечували функціонування своєрідного "словника" традиції як основного виду соціальної пам"яті людства.
