Рубіконовою подією для України в загальнополітичному й мовному плані стала Люблинська унія 1569 року. Унійний акт, затверджений сеймом 1 липня 1569 року, проголошував утворення нової федеративної держави "двох народів" (українці до них не належали) – Речі Посполитої, що її мав очолювати один монарх, який був одночасно й королем польським, і великим князем литовським. Спільним ставав і законодавчий орган – сейм "двох народів" (литовців і поляків), а також сенат, до якого входили найвищі посадові особи як Великого князівства, так і Королівства. Водночас в унійних привілеях Волинського, Брацлавського, Київського воєводств задекларовано, що вони приєднуються до Польського королівства як "рівні до рівних, вільні до вільних", підтверджено збереження стародавніх кордонів з усталеною мережею самоврядних шляхетських інституцій та судово-адміністративних органів, підтверджено чинність Литовського Статуту, гарантовано збереження староукраїнської (руської) мови у місцевому справочинстві та побуті – себто унійний акт 1569 р. гарантував мешканцям приєднаних земель культурно-адміністр. автономію у межах Речі Посполитої.
