У статті розглянуто цензурні реформи, запроваджені російським царатом упродовж XIX ст., наслідком яких стало посилення нагляду і регламентація діяльності монастирських бібліотек. Проаналізовано імперське законодавство, а саме цензурні статути, які безпосередньо вплинули на комплектування фондів книгозбірень. Визначено, що особлива увага, як світської влади, так і церковного керівництва, зверталася на церковні, догматичні й інші книги римо-католицького змісту. Висвітлено заходи керівництва монастирів Києва щодо обстеження монастирських бібліотек і вилучення антирелігійних видань. Подано частковий перелік духовних і світських творів, заборонених для читання, перекладу й копіювання у православних обителях упродовж XIX ст.
