Георгій Господинов є щасливим письменником. Його читають, він подобається широкій і різнорідній аудиторії. А ще кращим є те, що читацькі медитації формують довільний простір навколо його текстів, який дивує своєю гомогенністю. Ці спонтанні "критичні" реакції навіть стилістично начебто продовжують його літературу. Така задушевність була б підозрілою, якби вона не була породженою істотними, універсальними й актуальними кодами, закладеними в самих текстах. Я б визначила ці коди як емпатію і сенс - як емпатичний пошук сенсу. Думаю, що десь тут, а не в наполегливій рекламі, слід шукати причини сучасності письменницької роботи Георгія Господінова, а також його популярності. Його остання книга - "І все стало місяцем" включає розповіді різних часів, з різнимикомпозиційними рішеннями. Серед них є етюдні зразки успішно розказаної історії ("Перед готелем Болгарією", "Привиди", "Азбука жінок", "Six Degrees of Separation"). Є частини п"єси "Апокаліпсис приходить о 6 вечора". Відокремлюються монолітно структуровані й класично зворушливі твори ("Старий і море", "Батьківство"). Є й такі тексти, письмо яких переходить із книги в книгу - для мене вони особливо цінні ("Шукати Карлу в Лісабоні" , "Для Лори" , "Чай із вишень", "Фотографія", "Do not Disturb"). У ціло&му, "І все стало місяцем" спокушає мене визначити цей твір як резюме белетристичних стилістик Георгія Господінова. Основні теми моєї інтерпретації розвиваються у зв"язку з поняттям емпатії. Емпатія тут розглядається як дискурсивна техніка (специфічна& для Господінова) і як механізм породження сенсу. Головний ракурс доповіді спрямований на те, яким чином зближення і злиття дискурсивних планів виробляє сенс співчуття, "відчування". Нагадаю, що емпатія є тематичним і сюжетним акцентом роману "Фізика& туги", де вона розвиває сюжет у формі прямих перевтілень героя - він стає іншим і переживає буття іншого. В оповіданнях цей прийом набагато дискретніший. Тут він найчастіше виражається в максимальному наближенні автора до історії, яку він розповідає&. Він не творить чудеса. Автор Господінова не стає Deus ex machina, між тим, він створює інтерпретації, які змінюють зміст - породжують несподіваний зміст. Зрозуміло, тут у фокусі й основний композиційний та тематичний мотив книги - Апокаліпсис, як м&асове і особисте становлення. Він розглядається у своєму специфічному зв"язку з писаним словом - у дусі постмодерної інтерпретації Господінова. Але головною темою доповіді залишається своєрідна "економіка надбань" його героїв, яка реалізується за доп&омогою "технічної" (дискурсивної) та емоційної емпатії оповідача з його текстав. Надбання героїв у творі "І все стало місяцем", напевно, вигадані, вони начебто витягнуті з захисного ресурсу людини як інтерпретуюча істота, як істота, що прагне сенсу -& навіть якщо для цього знадобиться заплатити перетворенням життя на "історію".
Георгий Господинов является счастливым писателем. Его читают, он нравится широкой и разнородной аудитории. А что еще замечательнее - читательские медитации формируют про&извольное, но удивляющее своей гомогенностью пространстсво вокруг его текстов - эти спонтанные "критические" реакции даже стилистически как будто продолжают его литературу. Такая задушевность была бы подозрительной, если бы она не была порожденной су&щественными, универсальными и актуальными кодами, заложенными в самих текстах. Я бы определила эти коды как эмпатию и смысл - как эмпатический поиск смысла. Думаю, что где-то здесь, а не в напористой рекламе, надо искать причины своевременности писат&ельской работы Георгия Господинова, а также его популярности. Его последняя книга - "И все стало луной", включает рассказы разных времен, с разными композиционными решениями. Среди них есть этюдные образцы успешно рассказанной истории ("Перед гостини&цей Болгарией", "Призраки", "Азбука женщин", "Six Degrees of Separation"). Есть части пьесы "Апокалипсис приходит в 6 вечера". Отделяются монолитно структурированные и классически трогающие произведения ("Старик и море", "Отцовство"). Есть и такие те&