Стаття присвячена дослідженню особливостей функціонування категорії вічності в поетичному універсумі О. Кушнера. Показано, що вічність сприймається поетом як культурний оператор, організатор накопиченого часу. Вона має властивість співположення різночасових явищ культурного життя - не тільки тих, що відійшли в минуле, але й сьогоднішніх. Об"єднуючою ланкою епох слугує духовна єдність. Таким чином в контексті художньої системи О. Кушнера вічність постає як метакультурний топос, в якому зберігаються зразки духовної діяльності людства. Функцію провідника в простір вічності в художньому світі Кушнера часто виконує сон. Сонорна дійсність мислиться поетом як частина нескінченного іншосвіту. Простір сну стає місцем комунікації з діячами культури минулих часів. Вічність розкриває можливості буття, яке характеризується циклічністю. Початок життя пов"язаний з образом безодні, в трактуванні якого О. Кушнер спирається на російську
філософську традицію Ф.І. Тютчева і А.А. Фета.
