Аналізується заповіт князя Іллі Острозького, "велика молитва" людини на порозі переходу в інший світ. Робиться спроба прояснити картину релігійності ранньомодерного соціуму на прикладі одного з представників верхнього щабля соціальної піраміди. Не відрізняючись за життя проявами якоїсь особливої побожності, перед обличчям близької смерті молодий князь виказав віру в потойбічне життя, спокуту, знання малої й великої есхатології. Сила та "обсяг" його великої предсмертної молитви вказують на розуміння тестатором факту недостатнього прояву релігійності за життя й потребу максимального використання відведеного життєвого часу та коштів задля надолуження згаяного в межах традиційної "території віри".
