У статті розглядається рецензія Б. Антоненка-Довидовича на творчість Остапа Вишні у контексті творчої практики рецензента і дискусії про шляхи розвитку української літератури. Відповідно, комізм Остапа Вишні пов"язується з мовною грою, яку не сприймав Б. Антоненко-Давидович, пропагуючи комізм ситуації. Відмінність у втіленні комічного розглянуто на прикладі усмішки "Мисливство" та новели "Окрилені обрії"