У статті розглянуто різні стратегії мовного опору, що призвели до дезінтеграції соціалістичного реалізму в українській радянській літературі впродовж 1950-196--х років. До аналізу додаються авторський індивідуалізм, рустикальність, химерна проза, шістдесятництво (самвидав і дисидентська література), езопова мова і маскування, що й становили основні чинники його повільного, але невідворотного руйнування
