У статті розглянута політична складова політичних передумов сталого розвитку в країнах Латинської Америки, основні тренди еволюції політичних інститутів. Робиться спроба оцінити ступінь сталого розвитку гібридних режимів в Латинській Америці, ризики демократії у контексті негативних соціальних наслідків неоліберальних реформ. Автор приходить до висновку, що, незважаючи на наявність в арсеналі Організації американських держав декларацій на підтримку демократії, механізми міжамериканської системи, Групи Ріо, реагують на політичні кризи і загрози демократії із запізненням. Вони демонструють нездатність ефективно сприяти стабілізації ситуації в проблемних країнах. Таким чином, у сучасних умовах на континенті відсутні необхідні політичні умови для реалізації стратегії сталого розвитку.
