Я особисто ставлюся до Боріса Пастернака з пієтетом... і не тільки. Є поет "твій", є "не твій". Пастернак - мій поет. Так само, як Маяковського були "звезд алмазные россыпи". Це щире багатство, яке може відібрати лише катаракта. Був час, коли портрет Пастернака висів у моїй кімнаті. Усім знайомим я казав, що це мій дідусь. Найдивніше, що всі вірили. Навіть знаходили подібність. Мабуть, тому, що в мене, як і в Пастернака, два ока. Він дивився на мене занадто уважно, і я його зняв, сховавши у валізу.Нашістосунки зіпсувались. Я дістав його з валізи й викинув. Він мені здавався патологічно класичним. Та по роках я збагнув, що його бездоганний образ - це також текст. Я майже примирився з ним. Але не знаю, чи він примирився зі мною. У мистецтвознавчих колах ходить гіпотеза, що на знаменитій картині Врубеля "Демон" зображено юного Пастернака. Око художника прозірливе. Щось він розгледів у обдарованому підліткові. Можливо, тому я й зняв портрет зі стіни, навіть не знаючи про демонічну теорію.
