Продовжуючи розмову культурологів, філософів, письменників про поезію Тараса Шевченка у порівнянні з творчістю інших великих поетів, знаходячи впливи і взаємовпливи, автор розширює коло порівнюваних явищ, відмовляючись від однобічностей «впливології», зосереджуючись на внутрішній діалектиці явищ в історико-культурному контексті. В Шевченковому літературному «товаристві» постануть такі різні постаті, як Петефі, Шиллер, Пушкін, Бернс, Байрон, Лермонтов та ін. Їхня спільність неоднакової міри, як і їхня відмінність неоднакової міри дають змогу об’ємніше змалювати Тараса Шевченка на тлі широкого літературного процесу.